Вона мов дорога коштовність,
Не доступна нікому,
Всіх вражає її бездуховність,
І її убивче жало.
Сукні дорогі, взуття,
Телефон, машина,
Їй кричали в слід: «Шл*ха»,
Та іі це не образить.
В книзі телефонів номерів багато,
Папіки пасуть, мов звірі на охоті,
Люди дивляться на неї немов на проклятуʼ,
Чоловіки тонуть в власній похоті,
А вона колись лише хотіла щастя,
От так: простого, людського,
Та зламалось щастя об нещастя,
І їй нічого ніхто не дав доброго.
Кохала - серце розбили,
Пробачила - знов розлюбили,
Благала - її відпустили,
Вмирала - її добили.
І таки вмерла,
Але переродилась,
На світ іншою народилась.
Не вірила, не любила, не пробачала,
Ні себе ні інших,
Серце стало мов крижана брила,
Себе вона більша не жаліла.
І ось її ненавидять за вигляд,
Хоч скромною колись була,
Над нею проводять огляд,
Ось що робить - вбите почуття.
Відредаговано: 06.09.2025