Як легко втратили ми цю
Дитячу щирість й простоту.
Той всесвіт вільний і крихкий,
Що тепло всіх приймав і грів.
Коли ти не чекав від інших,
Ти сам завжди всміхався іншим.
Коли маленьке слово вмить
Здавалось, торощило лід.
Коли ні зовнішність, ні гроші
Не мали впливу анітрошки,
І коли дружба й простота
Так легко гріли прийняттям.
Коли навколо смуток, біль,
Ти сам зціляв добром простим.
Коли мовчав хтось, чи тужив,
Ти не ховався, сам світив.
Світив і зігрівав ти безваганно,
І не ховав обличчя ти зляканно.
Бо твоє серденько було тоді
Не скуте в упередженні.
Дитяче серце — не спотворене надмірними думками,
Надмірними ваганнями, страхами,
Зрівняннями й вибірковими словами,
Скитаннями та вічними жалями.
Та з плином часу його тяжить пелена
Зруйнованих надій та покладань гірка.
А потім ще щемить реальності буття,
Яке не жалує, не милує навмання.
Та кожен сам тут перед вибором стоїть,
Чи берегти його від тої пелени,
І чи любить людей, приймати їх такою
Дитячою любов'ю й простотою.
