Ось день за днем життя минає,
Мов потяг, що повз тебе мчить.
Ніяк його не зупинити
Й на старт не повернуть ніяк.
Не стерти прожиті помилки,
Лише залишиш як урок.
Ну а приємні, добрі миті
Ти збережеш приємним сном.
І прийде день, і мить настане,
Мов потяг обрію діставсь.
Тоді й помилки, й добрі миті
Розвіє обрію туман.
І хоч розвіє миті вітром,
Забравши в небуття з життям,
Та не такий могутній вітер,
Щоб пам'ять вивітрить серцям.
Бо там, в глибокій комірчині
Сердечних спогадів людських,
Назавжди поселились миті
І добрі, й теплі, і сумні.
