Quasi

Ніч.

     Обсидіан.

          Електрика.

Місто заснуло в кишені

                         світу.

Ми з тобою —

         два сигнали,

                що заплуталися

                             в дротах.

Твій подих —

       це джаз

             на зламаній платівці.

Твої очі —

         Горіхові плями

                    у моєму безсонні.

Я не хочу

        метафор.

Я хочу

        твою руку

                 у своїй.

Квартира —

         як купе аероплана,

    що завис

          над неоновим

                       хаосом

                               Центру.

Твій голос —

        це напівзабута

                афіша,

що лопотить

          на вітрі

                 моїх

                      наймодерніших                                      думок.

Ти —

    моя

       найкраща

                 поезопісня.

Ти —

    мій

       верлібр

               ніжних торкань.

Твоя шкіра —

        гладенька,

                як скло вулкана,

що охололо

             Наче.

                  для моїх

                         пальців.

Я читаю тебе,

          як зашифровану

                     телеграму,

де кожна крапка —

               це поцілунок

                         у скроню.

Ми — поза часом.

         Ми — поза

                 модою.

Експериментальний

             заголовок

    в газеті

          «Всесвіт завтра».

Хай ламаються

          сенсори,

хай горять

          запобіжники —

ми тримаємось

          на чесному слові

         і на цій

               нестерпній                             дальності.

За вікном —

          трамваї

                 перерізають

                           простір.

А в нас —

          штиль.

                 Тільки губи.

                           Тільки пульс.

Я розчиняюся

              в тобі,

як цукор

          у міцній

                  північній

                          каві.

Ти.

  Я.

     Quasi.

           Люблю.