Думається мені всяке:
Страшне, дивне і позаяке.
Про тебе думається, про мене,
За те, що буде, і що минуло.
Про те, що рветься із уст шалено,
І те, що в пам'яті вже поснуло.
Лягають тіні на стіни й стелю,
Слова сплітаються у клубок.
З думок вигадую я пустелю,
Роблячи в неї сліпий крок.
Минуле пахне терпким вином,
Майбутнє — сіклось, немов струна,
А я лишаюся за вікном,
Де править балом нічна мана.
Але про тебе — думки інакші,
Вони витягують з темноти.
Усі слова, і найважчі, й кращі,
Зможеш почути лиш тільки ти.
Те, що не сказано — стане текстом,
Те, що забуто — згадаєм вдвох.
Між цим абсурдом і підтекстом
Ми розділяємо у двох
Відредаговано: 27.04.2026