Збірка віршів "Інтерлюдії"
Квітка
Стогнала земля під важкими снігами,
Мовчали ліси, закутовані в лід.
І чорні вітри крижаними ярами
Замели останній від сонечка слід.
Ні птаха навколо, ні теплого слова,
Лиш тиша холодна і морок густий.
Схилилась у розпачі гола діброва,
Чекаючи вирок зими льодяний.
А там, у пітьмі, під важкою землицею,
Де холод впивався у корінь, як цвях,
Зернина світилась живою криницею,
Ховаючи весну в натомлених снах.
Їй снилися теплі, безмежні світанки,
І сонце, що в небі безхмарнім горить.
Вона руйнувала льодові останки,
Бо знала: не вмерти судилось, а жить!
І вдарив мороз, мов батіг, по живому,
Та духу палкого йому не зламать!
Крізь кригу й зневіру, наперекір всьому,
Тендітна стеблина звелася стоять.
Вона розколола байдужість крижини,
Звела свої руки-пелюстки до зір,
Як крапля живої, святої кровини,
Що впала на сніг із невидимих гір.
Горіла на сонці, всміхалася світу,
Хоч сніг ще лежав, мов колюча броня.
Вона зберегла свою віру зігріту
Для світлого ранку, для нового дня.
Тому не лякайтесь, коли завірюха,
Коли замете всі стежки до мети.
Бо там, де жива хоч краплиночка духу,
Надія крізь кригу зуміє зрости!
Відредаговано: 27.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
