Збірка віршів "Інтерлюдії"
Сцена I. Інтерлюдія 5: Крейда
На сірому тілі старого асфальту,
де тріщини — мов зморшки землі,
дівчинка крейдою малює сонце,
якого сьогодні нема вгорі.
Її пальці білі від пилу,
як від снігу в ранній весні.
Вона малює будинки й дерева —
усе, що ще тільки має рости.
Коло — це сонце.
Лінія — річка.
Квадрат — це дім із вікном.
Вона не знає, що дощ приходить
і робить усе полотном.
Вона не знає, що люди дорослі
ходять по мріях важким взуттям,
що кожен малюнок колись розітреться
під колесами і життям.
Але поки що світ у долонях,
у білому скрипі крейди,
і сонце лежить на асфальті —
маленьке, але справжнє завжди.
І, може, у цьому таємниця
усіх наших втрат і доріг:
щоб світ не зник —
його треба малювати
навіть там,
де він довго не міг
Відредаговано: 09.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
