Кажуть, очі — це дзеркало душі. Але що робити, коли в одному твоєму оці цвіте запекла весна, а в іншому застигла гірка осінь? Що робити, коли твої думки — це нескінченна завіса, за якою ховається шторм, котрий ніхто не бачить?
Ця збірка починається не з рими, а з відвертості. Це мій автопортрет, написаний не фарбами, а нервами. Я запрошую вас зазирнути туди, де «зелень трав присипана снігами», де голос стає тихим, щоб його нарешті почули, і де кожен погляд — це мапа незвіданих маршрутів.
Перш ніж ми рушимо в дорогу крізь розлуки, вокзали та «Римські імперії» наших почуттів — зупиніться тут. Відкрийте цю завісу. Подивіться в ці очі. Бо саме тут починаються мої «Інтерлюдії».
Відредаговано: 01.03.2026