Збірка віршів "Моя душа"

Розділ 72

Ілюзія взаємності
Рука торкається теплої, надійної щоки —
зверху очі кохані і глибокі.

Здається, він відчуває таке ж що й я… Хоча…

Він притуляється до моїх блискучих
вуст своїми — отак…

Коли поряд він — моє серце
перевертається сто разів.

Я така щаслива, що, як говорять,
не бачу недоліків.

Та пройшло вже два роки — все змінилось.
Ілюзією це все виявилось.

Давав надії на щось більше, а потім —
він не відчував такого ж до мене.

Сумно, звісно, але добре, що пелена
рожевості спала з мене долою.
Любить він — не любиш ти
Ніби він мене кохає своїми вміннями
і, ніби, й я теж.

Якщо це правда, то пристрасному
і коханню немає меж.

Нарешті мене хтось любить —
не одні ворота б’ю.

Але іноді від його щирих дотиків скривляюсь —
чому такий дискомфорт?

Чи це ще не той підходящий сорт?

Слова вже приїлись, мов це відомий факт.

Боюсь, якщо закінчиться і цей,
близький і мриторний антракт.
До нестями
Закохалась, я, мов дівчинка,
до нестями.

І серце ніжне, моє
крається між нами.

Ті очі, що захоплюють душу,
просять дивитись.

А губи волають криком:
"давай цілуватись".

Всі недолі, всі бездолі
подолаємо ми разом.

Прошу будь зі мною,
не полишай мій сон.

Подобається

Відредаговано: 30.07.2026