Розділ 66

                                                          Стадія
Ось нарешті знову почуття безкрайнє — кохання!
Гарна перша стадія закоханості, еге ж?
Пристрасті й цікавості твоїй немає меж.
Вирізаються назовні крила, 

що давно заховала могила.
Такі чисті, але зламані на кінцях.
Колись та й потерпіла крах?
Закриті очі пеленою чорного яду — 

ти стоятимеш, а я впаду.
Не чуєш, не бачиш, не думаєш — послала всі перші 

дзвіночки в ньому до чорта.
Але ось ця стадія закоханості така п'янка, що 

навіть сильні духом люди нею огорнуться.
Справді, воно ж бо надихає творити ще не 

бачене й не розуміюче.
Підіймає догори, як хвіст зміючий.
Віра, надія й любов оживуть на початку, 

переплітаються, як колоски, вдало.
Гарно, якщо ця людина робить тебе кращою, 

а не губить, стираючи з посадою.
                                                            Тужба

Дзвінке небо, сонце осяйне!

Де ж ти, мій коханий, коли на душі так погано?

Я з усіх усюд шукала, квіточки збирала.

Вінок з кульбаб зробила, але тебе десь загубила!

І плаче, й тужиться серденько —

Нема без тебе ні тепла, ні краю, лишенько!

Покинула я той вінок у річечку — нехай пливе собі,

Можливо, знайде хтось на доріжечку.
                                               Мислення
Мозок — така важка штука!

Без нього ти не мислиш, він як штукатурка.

Цікавий і небезпечний!

Всередині в нього окремі “склади”: пам’ять, логіка, підсвідомість — он який!

Та часом він навіть трохи здає.

Але з іншого боку, його можна багатьом речам навчити.

Не важливо, скільки років маєш ти — головне бажання жити.