Розділ 65

                                                             Інтимність
Інтимність є в думках,
які палають полум'ям сірчистим.
Інтимність є і в потягу людини,
що тягнеться гімном урочистим.
Це та повада, яка криється
в деталях промінного сада.
Яка теплом зігріває
своїм добрим, навіть
коли вітер дує із левади.
Вона, та тиха, як вранішнє сонце,
вода в небесах.
Її втрачать не варт — це особистісна, світла мука у послах.
                                                             Молодість
Наша молодість — краса не вічна.
Прийде час — і забере її у нас.
Являтиметься вона у снах:
промінчаста, зелена
і жагою до життя нескінченна.
Ті роки, коли світ
відкривається у нових кольорах,
коли ділам немає жодних меж:
ні любові, ні страстям,
ані безжальним сльозам долі.
Це ті роки, в які ти маєш
сили понадмірні й розум,
щоб себе ради мети спасти.
Вони пролетять так швидко,
що навіть озирнутися не встигнеш ти.
Поки є можливість — то роби.
                                                               Двоє покійних
Є місце, в якому справді тихо,
де не літають жодні подихи.
Це — цвинтар. Комусь страшний,
а комусь — як дім.
І на ньому, в день прекрасний,
крижаний, зібрались дві душі.
— Як тяжко жити тут! — мовляла так, про яку готові всі були забуть. — Ніхто не згадує про мене, не гостює.
На ті слова знайшлася відповідь,
не зовсім то й нова:
— Можливо, ти за життя нічого путнього не зробила? — запитала інша, та, яка світилась.
— Та ні! Хоча... — замислилась вона.
— Я, наприклад, вислуховувала й своїми вчинками дарувала любов тим, хто був дорогий, — хвалилась друга. — Комусь послала м'яку усмішку, комусь — ароматний кошичок порад.
— І зараз тобі носять кучечку троянд!
Горювала та душа, яку ні добрим, ані злим словом не поминають.
— А, можливо, за життя ти не зустріла людей, поваги гідних? — раптом сказала та, яка була вся в справах рідних.
— Мабуть, воно, — здалася перша. — А, може, мене зовсім не любили?
Друга лиш білими плечима знизала.
— Цього не знаю точно, а от те, що тут ми всі зустрінемось і буде добре, — то вже точно.
І всі вони звернули голови до Вищого Світла:
— Я вас люблю, діти Мої, рідні!