Розділ 61

Розквітає вперше...
Після сніжної і порошистої зими — прийшла весна любовна.
Трава, що була накрита зимнім куполом, 
ожила і стала новим купідоном.
Дерева, що були голі і померзлі, 
відчули весняні проміння сонця.
Це сонце гріло не як завжди: в Україні і по світу 
в цей період особливо важко.
Але мене щасливить мить, що я жива, і ця природа вічна — 
буде жити, ні на що не зважа.
Перше кохання відкривається весною, 
бо, як розквітає вона, так і дівчина з порою.
В простих дрібницях варто прочувати 
цілих атмосфер криниці.
                                               Так, як я
Я колись була готова віддати навіть 
своє життя за тих, кого люблю.
Та зараз я ясного сенсу не бачу.
Чому мене не люблять так, як люблю я?
Може, справа у мені? Чи справа в людському «я»?
За тих, кого справді любиш, можеш віддати все — 
як люди говорять.
По мені це схоже на правду, 
та чи інші також цим горять?
Чи готові жертвувати кар’єрою
заради порятунку коханого?
Чи готові відмовитися від усього?
Від мрій, бажань, цілей.
Тому, хто керується розумом, 
важко встояти перед почуттями, в яких є вирій.
Не знаю, може, я і зовсім рації не маю.
Я, на жаль, буду робити так, як знаю.
                                          Старша порада
Була тоді я зовсім молода, не вміла 
розглядати ситуацію під різними кутами.
Зустріла знайому бабусю — їй я довіряла.
Розповіла все, що сумною мене робило, 
чому так, а не інакше я зробила.
Вона пояснила мені, дала поради, 
наставила на шлях в ряди-годи.
Вислухала, підтримала.
І тепер до мене приходять 
інші з тими ж проблемами.
Я роблю так, як мене навчила:
«Не можна в чорно-білій картині вічно жити».
P.S. Дякую…