Розділ 53

                                                    Покликання
Марення мої кидають у темну безодню.
Хто дозволив тобі страждати, доню?
Твоє покликання у нечистому світі замінює броню.
Відколи ти з'явилася, я весь час уявляла: виростеш і буде інших забавляти.
Комусь даси пораду, комусь моральну розраду.
Декому і матеріально, і фізично.
На жаль, для всіх — згодом це стане звично.
За маскою “позитивної” ніхто й не помітить, як насправді твоя душа помалу гине.
Як вона звивається, мов той вуж, який пригрівся в болотах.
Але пам'ятай: для мене ти є золота.
                                                    Багатство
Як чудово в світі жити!
Кохання, зради, поправди колючі, мов жито.
Ліси, маєтки — всі ми лишень маріонетки!
Ми працюємо, а нащо?
Щоб що?
Комусь і на житло не вистачає, комусь на втіхи.
Та в Біблії написано: “легше верблюдові увійти у вушко голки, аніж багатому у Царство Боже”.
Це хіба є гріхи?
Можливо, десь, та в моїй голові ні.
Нехай простять мене усі святі:
Тяжко не злитися з радістю в багатстві!
                                                     Не для кохання
Вчуваю дикий рев довгого запального бажання.
Десь у кутку чекає мене холодне, але рівне колихання.
Знаю, я не створена для такого слова як кохання, та може, все зміниться.
Відчуття, мов у клітці без єдиної можливості вийти.
Ось знову я забилася.
Може, і не для кохання справді я створилася?..
                                                         Ніколи не зустріну
Мною можна гратися, зраджувати, плакати, та не кохати.
На жаль, я не та квітка з якої можна солодкий мед хапати.
Зі мною можна говорити, мовчати, танцювати, співати, навіть дитину заколисати — та не кохати.
Ніколи в цьому світі вашого “кохання” й не зустріти!
                                                          Зі зморшками
Як троянда росте колючками, так і моє серце заросло кришталями.
Як просо росте на полях, так і мій розум тоне у власних сітях.
Мов вода, тікають мої юні роки — не повернутися мені сюди.
Як буду зі щасливими зморшками сидіти на балконі:
Ось воно! Вони законні!
Згадуватиму як кохала, від болю ледь не помирала, та єдине: ніколи не здавалася.
Біль, сум чи то апатія — робила для майбутнього свого, намагалась.
По щоці пробіжить сльозина: не дарма я назбирала спогадів корзину.
                                                             Всесвіт
Дорогий Всесвіт, звертаюся до тебе:
де моя любов поділася? вона на небі?
Де моє обіцяне золото в мішках, чи може воно розтануло в мурах?
Просила допомоги, знаків…
О, нарешті я їх бачу!
Нарешті бачу, що недарма пробачала.
Бачу, що вірною дорогою літала.
Всесвіте, дякую тобі за те, що допомогу твою я приймаю.
                                                                Спротив
Який жах відбувається між людьми!
Воюють, б'ються з голими грудьми.
Відстоювати, звісно, честь і свободу треба, але навіщо так яро, коли ми підем всі на небо?
Стикаємось з поглядами відстороненими від реальності і чинимо спротив.
Та спротив йде і проти релігій, земель, життів мирських.
Не хочу нічого поганого й мовити, та колись ми будемо одним тихим морем.
                                                               Інтуїція
Скажи мені хоч слово — де я завинила?
Покажи, отут на рані — де моя провина?
До тебе я й не уявляла вічних стресів.
А коли ти з'явився у моєму щасливому житті, то розбив його на до і після.
Вічно десь ти зникав!
То на роботі, то з друзями випивку викрадав!
Чим ти мені сподобався, я навіть собі не можу пояснити досі.
Була права моя інтуїція: будеш мати справу з поліцією.