Розділ 47

                                                          Інша реальність
Підійшовши до дзеркала, раптом побачила: я сиджу під під'їздом в брудних, розірваних речах.
Навколо ходять люди — і багаті, і прості.
Незнайомці кидають, такі зіпсовані і страшні гроші, мені в стаканчик.
Діти маленькі дивуються: “Мамо, а як?”
Та раптом тіло здригнулося: все не так як думалося.
Живу в розкішному домі, наповненому дитячими сміхами.
Як добре, що колись я зібралася із силами.
                                                      Між двох світів
Гарний асфальт: сірий, темний і водночас натхненний.
Та ставши посередині не знаєш куди йти: про правилах соціуму чи забити і собою бути.
Якщо буду як стадо, то втрачу свою унікальність, природність плачу.
А якщо собою буду — отримаю купу осуду і бруду, але деяким людям сподобаюсь.
Та в житті важливо одне правило пам'ятати: ніхто і ні що не повинно свою особливість втрачати.
                                                  Анатомія щастя
Слухаю, як щось розповідають, і помічаю: у всіх нас є нерви, які тягнуться мов довгі шнурівки.
Помічаю, що в кожного серце працює не зупиняючись — звісно, функціонувати нормально намагаючись.
Внутрішні органи працюють, щоб людина жила.
Кров, що кисень переносить у жилах.
Шкіра, що захищає усіх їх.
М'язи, що допомагають рухатися.
Мозок, що думає, розвивається, дає усвідомлення — ощасливитися.
Ніжки, які ведуть нас весь час.
Ручки, які показують, як сильно ми когось любимо.
Вушка — аби чути прекрасність.
Очі, через які ми бачимо.
Ротик — аби говорити, співати.
Так чому ж ми цьому не радіємо, адже у когось чогось може не вистачати…
                                                      Вечір
Вечір. Тиша.
На фоновому небі зорі, які проводять в дорогу.
Десь всередині співає душа.
Щастя і в серці відчувається після розмови з Богом.
Знаєш, навіть коли в світі повний **** відбувається, Ти даєш надію, що все буде добре.
Навіть коли мовчиш — теж відповідь.
                                                    Останній дзвінок
Ось настав день, який чекали всі школярі.
Останній дзвоник. Останні маркери.
Для когось це не вперше, а для когось — все.
Менші школярики будуть навчатися через складні помилки.
Будуть: кохати, сумувати, плакати, жити від п'ятниці до п'ятниці.
Для першачків перші букви, цифри — нехай всі будуть щасливі.
А для випускників — завершення певного етапу в житті.
Вони згадуватимуть колись, як перший раз прийшли під крила класної мами, як вчилися розуміти, любити, прощати.
Але всі через це проходять — це життя.
Не сумуйте, адже попереду ще роки щастя.
                                                                    ****
В чому сила?
Напевно в тому, що проплакавши цілу ніч, страждаючи від болю, що рани душевні рвалися зсередини — вона на ранок буде посміхатися і знову жити.
Одягаючи маску радості, ночами серце плачуще, заспокоюватиме.
Та через якийсь час вона полюбить життя і сльози пропадуть.
Лиш від сміху та щастя будуть. Інша реальність
Підійшовши до дзеркала, раптом побачила: я сиджу під під'їздом в брудних, розірваних речах.
Навколо ходять люди — і багаті, і прості.
Незнайомці кидають, такі зіпсовані і страшні гроші, мені в стаканчик.
Діти маленькі дивуються: “Мамо, а як?”
Та раптом тіло здригнулося: все не так як думалося.
Живу в розкішному домі, наповненому дитячими сміхами.
Як добре, що колись я зібралася із силами.