Розділ 43

                                                        Сценарій
Я вмиваюсь, чищу зуби до блиску, заряджаюсь енергією вітамінів і працюю.
Кожен день все за одним сценарієм — іноді стомлююся і злюся.
Сьогодні вивчила нові англійські слова, завтра крикну: "Америка, стривай!"
Вчора поплакала від суму, що огортає сірою пеленою, а завтра буду стояти спиною.
Кожна наша дія чи слова — сценарій за яким стоять Великі Небеса.
Не варто серце країти в болях — треба вчитися їздити й на полях.
                                                 Жертва
Ніч. Темно.
Де-не-де мерехтять мінливо ліхтарі.
Вона йде, як крапки на доміно.
Забігає у вуличку, він прикурює сигару.
Вона вся змучена, в сльозах, які загороджують дорогу.
Він біжить за нею, легко пританцьовуючи.
Її серце калатає, думки страшні танком співаючи.
Ось нарешті вже забігла в свій під'їзд.
Дістає телефон, в тріщинах від асфальту, вмикає ліхтарик і наводить на нього: знов нікого, невже це параноя?
                                          Сліди на піску
Йду по розсипчастому піску, залишаючи сліди тут.
Оглядаючись, бачу, де була маленька і вірила в хороше.
Бачу, що любов змінюється, як Порше.
Одне погане слово чи дія, і все зникає про що мріяла.
Та я знайшла в собі сили далі йти, не живучи моментами тими.
Йду, залишаючи сліди, які потім змиє сильними хвилями.
                                                  Шоколад
З одного боку, любов як шоколад — така ж ніжна.
З іншого — як гіркі сльози, коли на вулиці туманні грози.
Всі так сліпо вірять в неї, та мало хто знає, що вона ламає.
Серце так ніжно б'ється, коли є чому радуваться.
Та як побачить першу рану від “прекрасного кохання”, то дізнається, що таке незнання.
                                              Нікому
Нікому я не потрібна, болить моя зранена душа.
Нікому не потрібні мої переживання, не треба справжня я.
Сиджу у закинутій кімнаті і згадую всі свої помилки.
Навіщо взагалі я відкрилася? Болючий, зрадливий біль вдарить по затилку.
Люди недостойні щастя, всі вони дурні до нестями.
Всього чого я хочу, щоб зрозуміли — скоро з цього світу я на зовсім лину.
                                          Залізо
Думки, що знаходять в моїй дурній голові — пожирають мене зсередини.
Що робити, куди далі йти?
Роблю якість кроки, та чи точно зможу досягти хоча б чогось трохи?
Досягти всіх прекрасних відчуттів, коли на горах не видно павуків.
Досягти мети, яка змусить все покинути.
Коли дізнаюся — буде пізно.
Тож прошу, не топчіть залізо.