Розділ 42

                                                                    Волейбол 
     Для кожного свій спосіб забуття проблем.
     Наприклад, волейбол допомагає боротися з болем.
     Волейбол - зняття думок які щодня вбивають.
     Волейбол - відчуття спокою в голові коли в мозок зайву інформацію вкладають.
     Для кожного свій спорт.
                                                 Село 
      Одне село, а стільки спогадів!
      Літній місяць золотисто світив.
      Проходжу біля місць, де була наша компанія - згадую моменти де так весело було. 
      Перша закоханість, перші зради, перша дружба яка не пережила зради.
      Ті вечори, де всі сміялися і були собою.
      Зараз дуже всі змінились, але таким дітьми і залишилися.
      Ті вечори, де на лавці сиділи малі ми
      Моменти вже не повернути, вони залишаться теплими спогадами.
                                               Смерть 
   А що буде після смерті? Думаю, це питання хвилює кожного.
   Для когось це може бути реінкарнація.
   Для когось перехід далі в потойбічне життя.
   Хтось думає, що нічого не буде.
   Хтось вірить що буде.
   Та я вірю в реінкарнацію, щоб прожити ще раз щасливою.
   Якихось людей манить той світ, а мене з Богом зустріч.
   Лякає всіх не сама смерть, а невідоме.
   Але все одно будемо колись справді вдома.
   Ми чуємо і знаємо, що буде суд, який вирішить де ти будеш: рай чи пекло.
   Тому перед смертю треба знайти свій муд, щоб в душі не пекло.
                                          Ми самі
Чи задумувалися ви над тим, що ми з себе представляємо? Які ми насправді?
От всі ми бачимо життя від першого лиця.
Знаємо, які у нас трабли, болі, почуття.
Більшість з нас жаліється на світ у якому живуть.
Так якщо сісти, обдумати цей похід, то може і до справи дійдуть.
Ми вирішуємо, як довго нам страждати, кохати, співати, чи об стіну головою битись.
За наше життя і вибір — ми відповідальні самі.
Душа піде на небеса, а тіло буде в землі.
                                            Людина
От сиджу у парку, вкритому осіннім золотим листям, і думаю:
Кожна людина створена по Божому образу.
Руки, що створені для того, щоб обіймати рідних, творити прекрасне.
Ноги, щоб ходити і відчувати під собою землю, яка годує нас.
Очі, щоб бачити красу і нею насолоджуватися.
Ніс, щоб вдихати запах квітів, парфумів, вологість після дощу, тепло.
Вуха, щоб чути гармонійний і спокійний спів пташок, гул улюбленої роботи, звуки всі, рідних слово.
Вуста, аби говорити, співати, надихати, розповідати, як ти любиш і цінуєш, підтримувати.
Голову з мозком, аби згенерувати всі ідеї і втілювати їх, розуміти й жити.
Язик, аби відчувати всі приємні і неприємні смаки життя: їжу, напої, і пристрасті любові.
Кожному дано свій погляд на життя, інтереси, думку, інтелект.
Людина - істота жива і має в спілкуванні інстинкт.
Та на жаль, ці істоти, ще не зовсім зрозуміли, що життя чудове та приємне.
Так, є певні труднощі життєві.
Але варто не губитися в "ой, яке ж воно важке!".
Насправді все просте, якщо побачити не через призму "жалюгідне!".
                                                Зимові настанови
Дерева, що вкриті пеленою чистого снігу, наче говорять: “все буде, друже”.
А як же ж воно буде, якщо душа брудне.
І гори вкриті лавинами: “коли відкриєш серце своє і скажеш собі – час, тоді й обрушиться сила зараз”.
Річки, озера, інші води обмальовані льодом.
Сніжинки, що танцюють в повітрі: “не сумуй, радій!”.