Розділ 20

                                                                   Бій
      Море ненависті й злості і всі душі такі млосні.
      Не добре мені з ними, не добре мені не зі своїми.
      Люди двосторонні, співають весело пісні похоронні.
      Не добре мені з нелюдами, не добре мені з людьми.
      Навколо одна біль і горіч. 
      Не кричи, ніхто не прийде нам на поміч.
      Треба нам самим звільняться і не закривати очі, впевнено йдучи до бою.
                                               Хтось радіє, а хтось плаче
     Хтось радіє, а хтось плаче, угледівши обличчя дитяче.
     Такі малесенькі долоньки, роблять щасливими всіх сини і доньки.
     Вони дарують нам життя, надію, у яку я навіть, признаться чесно вам, вже не вірю.
     Колись прийдеться їх віддати на війну і ніяк інакше.
     І якось піде не за планом, може і звернеться так погано.
     Та я вірю, що прийде мир у світ і ми забудемо потвор чужих.
                                                          Не зупинять...
      Я розказую вам як я почуваюсь та з усіх сил йти вперед намагаюсь.   
      Не зупинять мене бурі, не зупинить вітер хворий.
      Дійду я до мети і всім покажу правильні сліди.
      Не здолають мене грози, бо душа моя є й буде борза.
      Не лякають лютії морози, бо щасливі разом я і ти.
                                                              Колись...
      Колись наші діти запитають як жили ми.
      Тоді ми скажем: війнами, хворобами, розкривалися між злими й добрими.
      Та були й гарні моменти: ми всі разом йшли до однієї мети, зробити більш приємними світи,        побачити як ростуть діти такі як ви.
      Було багато в наш час сенсацій, і всі вони залишаються у різних націй.
      Часом було важко, але все здоланно, якщо разом.
      Колись ви теж так будете говорити дітям своїм і згадувать молоді, ностальгічні часи, і як              сміялись і як плакали ви.