Розділ 20

                                                                   Бій
  Море ненависті й злості
  і всі душі такі млосні.
  Не добре мені з ними,
  не добре мені не зі своїми.
  Люди двосторонні,
  співають весело пісні похоронні.
  Не добре мені з нелюдами,
  не добре мені з людьми.
  Навколо одна біль і горіч. 
  Не кричи, ніхто не
  прийде нам на поміч.
  Треба нам самим звільняться
  і не закривати очі, впевнено йдучи до бою.
                                               Хтось радіє, а хтось плаче
Хтось радіє, а хтось плаче,
угледівши обличчя дитяче.
Такі малесенькі долоньки,
роблять щасливими всіх сини і доньки.
Вони дарують нам життя, надію,
у яку я навіть, признаться чесно вам,
вже не вірю.
Колись прийдеться їх віддати на
війну і ніяк інакше.
І якось піде не за планом,
може і звернеться так погано.
Та я вірю, що прийде мир у світ
і ми забудемо потвор чужих.
                                                          Не зупинять...
Я розказую вам як я почуваюсь
та з усіх сил йти вперед намагаюсь.   
Не зупинять мене бурі,
не зупинить вітер хворий.
Дійду я до мети і всім
покажу правильні сліди.
Не здолають мене грози,
бо душа моя є й буде борза.
Не лякають лютії морози,
бо щасливі разом я і ти.
                                                              Колись...
Колись наші діти запитають як жили ми.
Тоді ми скажем: війнами, хворобами,
розкривалися між злими й добрими.
Та були й гарні моменти:
ми всі разом йшли до однієї мети, зробити більш приємними світи,       
побачити як ростуть діти такі як ви.
Було багато в наш час сенсацій,
і всі вони залишаються у різних націй.
Часом було важко,
але все здоланно, якщо разом.
Колись ви теж так будете говорити дітям своїм
і згадувать молоді, ностальгічні часи,
і як сміялись і як плакали ви.