IV. Дні тижня

IV. Дні тижня

1. Понеділок

Понеділок заходить без стуку
в сірім світлі, з лицем без тепла.
Він — як стара, недобра наука,
що до мене знову прийшла.

У нім будильник звучить як загроза,
чай гірчить, ніби знає фінал,
і в дзеркалі ранкова проза
дивиться в сонний, пом’ятий загал.

Понеділок іще не жахливий,
та уже не надто живий.
Він, мов дім, де світло, але неясно,
хто всередині лишився таким.

І весь день у його тьмяному тумані
я іду, ніби в чиємусь маренні.
Понеділок — не монстр, не полум’я,
просто тихе
«знову і знову».

2. Вівторок

У вівторок повітря густіше,
ніж учора, і темніші кути.
Навіть вікна ніби дивилися
не в будинки, а в чужі світи.

У вівторок кроки обережніші,
ніби підлога підо мною не зовсім
складається з бетону і шкіри,
а з думок, мовчання і стін.

Телефон загоряється дивно,
ніби хтось доторкнувся ззовні.
І весь день, акуратно і плавно,
щось підтягується ближче до мене.

Це щось іще безіменне,
не кошмар, не провал, не біда.
Та у вівторок уже постійно
відчувається чиясь
середа.

3. Середа

Середа — це кімната без пояснень,
де лампа горить, але не гріє ніскільки.
Де тінь біля стіни важча за стіни,
і страшно не скрикнути — страшніше заснути.

Середа — це шурхіт у порожнім коридорі,
коли точно знаєш: тут нікого не чекать.
Коли навіть місто, велике і просторе,
не може тобі нічого довести.

У середу речі міняють значення:
дверна ручка стає холодним льодом,
екран телефона — вікном у марення,
а дзеркало ніби не пам’ятає, хто в ньому.

І я проходжу цей день, як крізь воду,
де голос мій тоне, не знаючи лиця.
Середа — це пік тривожної природи,
та мить, де тиждень
доходить до дна.

4. Четвер

Четвер — це видих після загрози,
після важкої, безсонної середи.
Він ніби стирає з асфальту морози
і робить легшими кроки й сліди.

У нім кава вже не звучить вироком,
і вікна світлішають жвавіше зранку.
І день не дивиться на тебе прокурором,
ніби світ відступив від свого обов’язку.

У четвер з’являється відчуття волі,
іще не велике, але вже своє.
Ніби хтось розчинив небозводи
і тихо сказав:
«нічого, мине».

І я в цей день уже дихаю інакше,
не так глибоко, та спокійніше всередині.
Четвер — це міст, на якому удача
ще не прийшла,
але вже попереду.

5. П’ятниця

П’ятниця входить легко і безжурно,
з ключами, усмішкою і вітром в руці.
Вона каже:
«ось і вечір»,
і місто стає ближчим до ріки.

У п’ятниці більше вогнів, ніж сумнівів,
більше музики, ніж тиші.
Навіть люди ніби на час добріші,
мов самі собі прощені.

У ній асфальт уже пахне свободою,
куртки легші, а крок веселіший.
У ній тиждень, змучивши всіх,
нарешті здається швидше.

І хай попереду ще купа питань,
недописаних листів і справ, —
п’ятниця все ж уміє без дозволу
зробити так,
щоб ти полетів.

6. Субота

Субота — це чай без будильника,
повільне світло на підлозі,
музика, куртка, трохи неробства
і день, що не жене до тривоги.

Субота не любить командувати,
їй ближче сміятись і жить.
У ній можна годинами не думати про головне
і все ж себе не винить.

У суботі двори ніби ширші,
а небо трохи нижче висить.
Наче весь світ говорить тобі:
«у світі не тільки поспіх шумить».

І я в цей день стаю невагомішим,
спокійнішим, живішим, яснішим.
Субота — як друг, що прийшов без умов
і просто
залишився поруч.

7. Неділя

Неділя — як тихе море,
якщо море вміє мовчать.
У ній немає ні суду, ні гонитви,
ні причин від себе тікать.

Вона світла, м’яка і довга,
мов тепла тінь край вікна.
У ній навіть печаль не противна —
вона просто трохи ніжна.

Неділя вміє пробачити мені
увесь тиждень, увесь шум, увесь надлом.
Вона дивиться спокійно і прямо
на мене, на зошит і дім.

І коли цей день розчиниться,
поступаючись дорозі знов,
я запам’ятаю:
є час не битись,
а просто
дивитись і дихать.