I. Автопортрет

I. Автопортрет

1. Хто я як поет

Я не поет із мармуру й позолоти,
не гучний голос, даний на віки.
Я той, хто ловить у буднях повороти
і ховає серце в кінчику руки.

Я не прийшов навчати чужі душі,
несу не істину — лиш свій вогонь.
Я просто чую те, що іншим глуше,
як ніч кладе мені на плечі долонь.

У мені живуть і ніжність, і тривога,
і дивне світло, що іде зсередини.
Я — той, кому не вшир веде дорога,
а глибше — аж до ранньої години.

І якщо слово раптом мене рятує,
я приймаю це просто як судьбу.
Поет у мені слави не чекає —
він вчиться бути чесним наяву.

2. Як я відчуваю світ

Я відчуваю не так, як вчать книги,
не так, як люди просять повсякчас.
Мені чутно світло, видно інтриги
у мовчанні, що нависло поміж нас.

Я помічаю шерхоти і тіні,
дихання дощу, втому дахів,
як у чиїхось вікнах тліє спасіння,
як місто вночі стає тихіш.

Мені близький цей світ у русі простім:
у тумані, у пилюці, у склі,
у швидкім погляді, у відбитку невиразнім,
у тому, як любов торкає теплі дні.

Я відчуваю і біль, і невагомість,
і те, що не назвеш одним словом.
Тому мені дарована можливість
зшивати мовчання повільним віршем.

3. Для чого існує ця збірка

Ця збірка не просить поклонів,
не прагне здаватися більшою, ніж є.
Вона народилась із тихих схилів
моєї думки до неземних ідей.

Вона постала із почуття і мороку,
із любові, доріг і втрат,
із питання, яке, попри все,
я й досі ставлю собі багато раз.

Для чого збирати ці рядки,
немов листя в осінній вогонь?
Для того, щоб вчасно
не лишитися тінню і сном.

Для того, щоб усе важливе стало
не випадковістю прожитих днів,
а живим, упізнаваним сплавом
моїх думок, любові й тіней.

Ця збірка — не просто сторінки,
не набір рим, не книжковий портрет.
Це спосіб у собі зберегтись,
якщо голос зникне
у тиші у відповідь.