~За мотивами серіалу «Гра престолів»~
Мій дракон випалив мене, Мій Король...
Я по пустелі блукала за тінню слід у слід.
Бачила в снах сніги... війну, страх і жах доль.
Думала, що сильна. Серцем шукала відповідь.
А в морях-океанах чужі «полотна»... та лід.
Люди зустрічалися й полонені... «від» і «до».
Мужності більше у грішниках, але погляди порожні... Чий хід?
Вірила, боги брешуть — переможе добро.
Мій Король Півночі, палила міста,
Але програла у битві з надістотою... Час — скло.
Серце скувала кригами — дракону в'язниця... Пітьма...
Знала прикметами: таємниця — там, де нескінченне дно.
«Блукачам» не боляче — не пам'ятають їх душі «любити».
А я крізь вогонь проходила не раз і не два...
...Тільки Вічна Ніч нитку під назвою «жити»
Холодом обів'є... Не має значення, хто винен... Всюди зима.
Знаєш, Мій Король Півночі, я не права...
Ні, не знайшла відповіді, просто хотіла зрозуміти:
Сенс завжди в довірі? Може, надістоті теж не вистачає тепла?
А у богів свої слабкості, поразки та дивні гамбіти?
~26•12•2018~
Відредаговано: 09.10.2024