2 Частина

Не здавайтесь, як упали, чи не вправно шлях долали.
На шляху є завжди перешкоди..
Умілець той хто подолає всі незгоди.
І добереться до мети, візьме своє.
І скаже: "дійсно, справді це моє.."
Я можу поки говорити,
Та цього мало, треба йти і щось робити..
Ми думаємо усе й одразу в нас буде,
Насправді все потроху йде і йде..
Дорогу пройде, лиш той хто йде..
Не стій осторонь і не дивись на інших..!
Пробуй своїм шляхом йти, 
Хоч може й трохи іншим..
Та те що твоє, і завжди твоє..
Не візьмеш ти точно чужої мети...
Не проживе за тебе інший хтось життя твоє..
Тож ти іди, не стій, вставай і йди..
Мета потрібна не чужа, а лиш своя..
Тоді дорога і буде вже й не така важка..
Та справді вартісна, що надихає..
Тоді вже й серце не зітхає.

***

На світанку чутно голос лісу,
Як соловей співає свою пісню,
Й манить до себе запах липи, 
Як ясне сонце вона квітне.
А при дорозі калина стоїть,
І біля неї джерело струменить.
Прийде подорожній воду пити,
І під калиною відпочити.
І ранкова роса з трави не зійшла,
Бо сонця яскравого ще поки нема 
Лиш двоє лелек над ставом пролітають, 
Своє гніздо вони звивають. 
***

Люблю я осінь, дощ і грози
Та не квістимуть більше рози, 
Не милуватиме очей черешня біля хати, 
І не підкрадуться більше діти груші ті зривати, 
Та в цьому є своя чарівність, 
Не покаже осінь вам свою наївність,
Прикрасить золотом парки й сади, 
Й чи помітить хтось коли,
Осінній вітер все тут прибере, 
А осінь заспіва черешні колискову, 
І та прокинеться весною знову, 
А дітвора сховається у хати, 
І тут зима почне вже чаклувати.

***

А за вікном йде дощ,
Хилить вітер яблуні гілки,
І несе у даль він листя золоте,
І як прийде вже світанок,
Вкривається усе навкруг густим туманом,
І сонце ясно вже не сяє,
І теплом не зігріває,
Та холодом все дужче осінь пригортає..
Куди ж це ділось літо,
І час летить так швидко.

***

Коли на небі зорі гаснуть,
В серцях розпалює вогонь сонце ясне, 
Вогонь надії, радості, тепла й любові, 
Стежина та якою ти ідеш, 
Веде у край де ти живеш, 
А ти радієш тим садам, 
В яких колись і сам відпочивав, 
І десь на лавці з дідом в шахи грав,
Усе минає і сад уже травою заростає... 
А ти ще спиш?
Вже прокидайся!
Іди до діда привітайся. 
Цінуй щасливі миті з рідними своїми, 
Бо ж час назад не відмотаєш як в кіно, 
Ти ж знай що часу всеодно.
***

Коли приходить ніч,
Згасає сонячне проміння,
І тихо скрізь, лиш здалека ледь чутно як шумить трава,
І соловейко в темнім гаї не співає,
Бо холодом осіннім вітер повіває,
А на небі зорі мерегтять,
І місяця веселять,
А він світить тим хто уночі,
Іде далеко в далечінь,
Ось уже й світає і промінь сонця в вікно заглядає.
***

Невпинний час
Час немов течія пливе,
І зупинити неможливо,
Хоч би як хотілося тобі,
Не все ще втрачено повір!
Сьогодні так, а завтра краще...
Буде ще в тебе все прекрасно,
Знайдеш ти також своє щастя.
Все іще попереду, ти певен будь,
Краще пізно, ніж ніколи,
Запам'ятай ти це надовго,
Лови моменти найкращі,
І в серці їх ти збережи...

***

На світанку чутно голос лісу,
Як соловей співає свою пісню,
Й манить до себе запах липи, 
Як ясне сонце вона квітне.
А при дорозі калина стоїть,
І біля неї джерело струменить.
Прийде подорожній воду пити,
І під калиною відпочити.
І ранкова роса з трави не зійшла,
Бо сонця яскравого ще поки нема 
Лиш двоє лелек над ставом пролітають, 
Своє гніздо вони розвивають. 
***

Залишаючи позаду старе, 

Поспішімо забрати нове.

Старі сподівання, 

Нездійснені бажання, 

Тривогу, і проблеми...

І візьмемо в друзі радість як розраду.

Складем старі сподівання у коробку, 

І нарешті візьмем любов, для себе як обновку...

Чи хіба ти не той що можеш радіти,

Чи навіть подарувати комусь квіти,

А ти нарешті дозволь собі бути щасливим,

Не вписуюся в чужі рамки, 

А бути собою приклади зусилля.

***

Холодний вітер відкриває двері в осінь..

Не запізнилась ні на мить пора.

Росою холодним ранком трави вкрива..

Достиглі плоди яблуні на землю зронила...

І дощем вже без грози поля омила..

***

Життя театр, в ньому ми актори, 

занавіс і я закрию штори..

Акт перший дія друга, 

матиму лиш вірних друзів 

Далі кава на сніданок, 

і складений вже план на ранок..

Знову на роботу спішимо, 

і в котре у метро в потяг заскочимо...

отак буденні наші справи, 

не додають нам вже наснаги...

і ледь помітна втома на обличчі, 

йдучи додому бачу як вже закриваються усі крамниці, 

і день пройшов так непомітно,

 ось близько вже весна, а далі літо..

ось чутно нотки ностальгії, 

за тим що вже пройшло, 

та ще лишились мрії...

***

У широкому полі,

Де трав різних росте доволі,

Блукають розгублені лисиці,

Шукаючи нової здобичі,

І річка хвилями здіймається,

Неначе з вітром про щось домовляється,

І сливовий цвіт своїм ароматом вже

порадувати зміг,

Неподалік шумить незвіданний і дикий ліс,

І гори кам'яні стояять над берегом ріки,

І вже давно шипшиною і яблунями проросли,

Природа дика і злегка незвична тут панує,

Яскраву картину навесні нам на радість малює.

***

Під кам'яними горами тече Збруч широкий,
Хвилями шовковими берег обмива,
Вербами рясними навкруг річка проросла,
Із дикою природою симфонію заграва,
Сьогодні в сутінках, щоб не була сумна,
Коли край близький їй помало засина..
Під кам'яною горою тече Збруч широкий,
Вербовим листям обвитий мов сокіл.
***