ЗНАЙОМСТВО
Одного осіннього вечора
ми зустрілись поглядами,
і на мить здалося,
що знайомі ми — цілу вічність.
Ми зав'язали сором'язливу розмову,
яка згодом стала
частинкою нашого життя.
З кожним днем,
з кожною годиною
ми ставали все ближче і ближче.
Наші почуття вирували на повну.
Ми ніколи не думали,
що наша випадкова зустріч
так сильно зблизить нас.
Наша дружба переросла в кохання —
кохання, яке здавалося
найпрекраснішим у світі.
Ми кохали одне одного
до нестями,
не уявляючи,
що колись усе може змінитися.
ВІДЧАЙ
Але одного дня
усе стало зовсім не так.
Те, що було світлом,
перетворилося на тінь.
Я вчилася жити
без твоїх розмов,
хоч серце
не хотіло тебе відпускати.
Навколо — люди,
а всередині — тиша.
І тисячі думок
не дають заснути.
Я шукала відповідь
у кожній хвилині:
«Чому інколи
так боляче втрачати?»
ВІРА
Та навіть коли здається —
виходу немає,
десь глибоко всередині
живе надія.
Вона тихо шепоче:
«Не здавайся.
Твоя історія
ще не закінчилась».
І я підійму очі
назустріч світлу.
Залишу минуле там,
де йому місце.
Бо після найтемнішої ночі
завжди приходить ранок.
Я більше не боюся
починати спочатку.
Не боюся дороги,
якої ще не знаю.
Бо якщо серце
ще вміє вірити —
значить, у ньому
ще живе життя.
Відредаговано: 14.09.2026