Була прекрасна, темна ніч,
Тротуари в парку освітлював повний місяць.
Ми йшли з різних кінців парку,
Не знаючи імен.
Ніч була тиха, промениста від сяйва місяця.
Раптом здійнявся легкий вітерець,
Ніс мовчання поміж дерев.
І тут ми зіштовхнулись —
Обоє задумливі, трохи розгублені.
В один голос почали вибачатись.
І раптом дві тіні зупинились
Та впізнали одна одну.
Наші вибачення переросли в розмову,
І вона тривала не одну годину.
Навіть годинник збився,
Час на мить розтанув.
Як кажуть —
«Правильний момент нас тихо знайшов».
Ми не шукали — нас знайшла дорога,
Схрестила наші кроки й погляди.
Тай ці години спілкування світлом проросли.
Бо двоє в правильному часі зійшлися,
І випадковість істиною стала.
Ось так усе починається — без гучних фраз.
Відредаговано: 14.09.2026