Збірка віршів

***

Смерть собі тихо на пеньку сиділа,
Коли дідусь старенький до неї підійшов.
Вона косу свою бруском точила,
Й не озирнувшись запитала: «Чом прийшов?»

«Знаряддя вбивства знову своє точиш,
А потім із ними підеш полювать?
Ти нашу землю моєю кров’ю змочиш,
І далі будеш тихо собі спать?»

Смерть косу біля себе положила,
Звелась на ноги й ближче підійшла.
Розправила свої величні крила,
Й спокійно говорити почала.

«Нікого не вбиваю я косою.
Послухай старче, істина проста —
В раю стежки всі заросли травою,
І Божа гавань вже давно пуста.»

Подобається

#1041 в Різне
#165 в Поезія

Відредаговано: 08.10.2026