Він йшов стежками в золотому полі,
Навколо ні душі, він був один.
Пташки співали. Він сміявся мимоволі,
І небо було вільне від хмарин.
Він пісню затягнув, що має сили,
І ось вже вітер її крилами несе.
Його завжди ліса й поля манили,
Для серця та душі тут миле все.
Він відпочив. Відразу легше стало,
Та знову треба в місто повертатись.
Скільки б не був, тут часу завжди мало.
Він би хотів назавжди тут залишитись.
Відредаговано: 23.09.2026