Я кохав тебе, коли на дворі падав білий сніг ,
лютою зимою ,ти була зі мною, хоч і у сні.
Я кохав тебе в спекотне літо,
ти була для мене черемшини цвітом .
Кохав коли за вікном йшли невпинні дощі ,зливи
тільки з тобою був навесні щасливий.
Довірившись, отримав відповідь у самий центр тіла, стріла у яблучко влетіла.
Зостався сам із болем на серці,
боявся бути покинутим ,та аж ніяк не смерті…
І легко змиритися з усім ,але не з зрадою,
брехуни усі вони ,а ти повінчана правдою .
Та немає більше нас , немає мрій і сподівань ,
зробивши помилку, зізнайся і не потрібно сповідань !
Йти геть , без можливості обернутися -
йти назавжди і не вернутися .
Очі кольору меду ,губна помада зі смаком вишні досі у думках, досі на язиці
та хто ж знав ,що така вродлива тільки на лиці.
Я кохав тебе, та вже той час минув .
Полегшення. Тепер у вічний сон поринув.
Немає місця коханню ,там де була ти -
та від правди нікуди втекти.