Де сонце рано землю цілує,
Де тиша в полі спокій дарує,
Там, у долині, між гір і лісів,
Село заховалось – куточок краси.
Тут стежка в'ється поміж городів,
І дзвінкий струмок біжить до ставків.
Хати під стріхою – прості, як життя,
Та кожна із них – це чиєсь майбуття.
В саду співає соловейко радісно,
Гілки яблунь схиляються лагідно.
А на подвір’ї старенька бабуся
Зібрала дітлахів – казки їм лащуться.
Димок із печі пахне духмяно,
Хліб теплий на рушнику – як діамант.
Тут сміх і плач переплітаються в пісню,
І кожен куточок – історії списаний.
На околиці – поле, безкрає й жовтогаряче,
Де жнець працює, не зважаючи на час.
Його праця – основа, його руки – натхнення,
Село – це молитва і вдячність щоденна.
Воно живе, як серце просте,
Без зайвих прикрас, та чисте, святе.
Тут все, як удома: душа і любов,
Село – це легенда, що вічно жива.