Тихий вечір, сонце сідає,
Теплий вітер листя гойдає.
Хлопець і дівчина йдуть мовчки,
Сміх їх легкий – мов спів пташечки.
Він їй про мрії свої розповідає,
Як зорі вночі його серце тримають.
Вона посміхається щиро й тепло,
Як ліхтарик у пітьмі – завжди несхибно.
Їх дружба – як світанок ясний,
Не розбиває сердець, а дарує спокій.
Без вимог, без обману і зла,
Тільки правда, що в словах розцвіта.
Він поруч із нею – її захист й опора,
Вона – йому світло в години суворі.
Разом крізь бурі, разом крізь час,
Життя малює їм новий окрас.
Дні пролітають, як вітер в полі,
Та їхня дружба – це вічні долі.
Слова, що мовились між ними,
Залишаться назавжди незабутими.
Бо дружба – це не просто слова,
Це віра у те, що душа жива.
Це сила, що тягне з пітьми до світла,
І робить дорогу життя яснішою й світлішою.
Дружба хлопця й дівчини – магія чиста,
Без вогню кохання, та душі іскриста.
Їх серця сплетені, хоч і по-різному,
Бо дружба – це справжнє, вічне і істинне.