У тихих сутінках, коли світло зникає,
І серцю важко від непрошеного болю.
Плач спливає, мов струмок з очей тече,
Звучить мелодія скорботи, мов з глибин душі.
Сльози краплями рвуться на землю,
Мов перлини душі, що відчувають біль.
У глибині темряви відгукується скорбота,
Плач відбивається, наче відлуння у просторі.
Але в плачі є сила, є чарівна сутність,
Очищає душу, відкриває серце.
Він словами не сказаними розповідає,
Про те, що в глибині душі таємницями ховається.
Плач — це крик нашої душі, що розмовляє з небом,
Де зірки відлунням відгукуються нам в нічному просторі.
Це промінь світла в темряві, що відчуває кожен,
Хто переживає втрату або рану в серці.
Нехай плач стане молитвою нашою, що до небес летить,
Щоб у серці знову засяяло світло нової надії.
І в тому плачі, в тій миті туги й суму,
Можна знайти силу, вибороти перемогу.