Я не буду тобі монотонно бубоніти про рай,
Про чарівні миті на заході сонця чи на світанку.
Все колись завершується — запам'ятай,
Все колись починається знову вночі чи зранку.
Прийде час — ти відчуєш надію, відчуєш тепло,
Кольори розмаїття туги покладеш у коробку «Забути».
Згадаєш, всі хотіли свободи, але ховались за склом,
Всі шукали любові, яку поховали в собі... О, люди!
Прозрієш, бо чужими руками не віднайти собі шлях,
Не пізнати простори неба чи глибину океану,
Не збагнути, що щастя — не в досвіді й не в роках,
Не зрозуміти, чому не загоїти люттю образи рану.
Вірю, колись відчуєш подих нової мрії, нової весни,
Віднайдеш світло в серці, щастя в курені чи в замку.
Осягнеш, сенс свободи, уроки тієї нищівної війни,
Що колись завершиться на заході сонця чи на світанку.
~червень•2024~
Відредаговано: 17.09.2024