Лякає темрява її очей... Чому? Ніхто не знає.
Доба пішла, як хрестик-нулик, собі геть...
Качають хвилі сну, її цілують, вона грає.
Душа кількох згоріла вже на чверть...
Дурні ці люди, так самотні, так жорстокі:
Зжирають сонце — полум'я тепла.
...Хтось зверху там розсудить всіх «пророків»,
Кого та як уламком доля зберегла.
Сьогодні швидше, ніж учора. Вона знов грає...
Неначе пір'я, хтось день з її плеча змахнув.
До ранку, ніби в скриню, справи всі сховає,
Пірнає в сни, як у воду, кришталево-крижану.
«Чи треба щось міняти?» — темрява її очей питає.
Качають хвилі, знову грає, серце спить...
...Дурні ті люди сонце, як вишукану страву, доїдають.
Нова доба хрестиком-нуликом за обрії біжить.
~2021~
Відредаговано: 04.09.2024