Пробач її, янголе... Її загартував біль
З вічного холоду мрякою по блиску душі.
Її снігопади не тутешні — зоряний пил...
Її пульс — сонми фальшивих дощів...
Пробач її, янголе, що вбирав її в шовк...
Вона не звикла гостей зустрічати біля дверей.
Присяги їй більше не відомі, голос замовк,
Чужі їй капкани облич «щирих» людей...
Пробач її, янголе... Пригадай її «на мілині»?
Топила причали, ураганами думок пекла дні,
Збиралася грозою на вивороті повік... У кінці
Не залишала слідів від каменів образ на воді.
Пробач її, янголе, що погляд її сутінком замовк...
Вона про волю вільно — у світах сердець був конфлікт...
Кубки надпиті перемогою рівня «бог»,
Пісні наспівані виттям завірюхи — інстинкт...
Пробач її, янголе, що існуєш в її тіні...
Вона не звикла падати, їй важко втрачати...
Пробач, що намагається замінити у цій пітьмі
Тебе підпільним демоном...
Його простіше зраджувати та пробачати.
~2020~
Відредаговано: 19.08.2024