Чарівна мить, коли нічого не чекаєш. Спокій.
Застигає у небі пунктирне зітхання... Природи дива.
Захід сонця догоряє червоним полум'ям... Двобій.
Віє з просторів вод солоне. Розумію, вільна. Жива.
Вірю життю. Воно веде розмову зі світом мрій,
Що дуже приємно встати, не втомитися на зорі.
Коли від порук та розлук у льоди вмерзла, але у вирі подій
Промінь, що вислизає, продовжує глибиною гріти на обрії...
Небокрай сповнений життям... не тим, що ти чи я...
Під хвилями відчувається сила волі небес.
Душа, що звикла до тіла — візерунок буття. Навмання...
...Коли про захід сонця душі набридне, не загубитися б на березі десь...
~2020~
Відредаговано: 19.08.2024