Небо височу... Звичне полотно темряви має силу...
Нескінченні смисли штормов та вітрів.
Кораблям не відомі стежки гір у стовпах пилу.
Шукають тиху гавань у перехрестях чужих портів.
Стрункими щоглами спрямовуються думками в небо.
Там безкрилі мартини сонно сонцю «привіт»...
За бортом — хвиля... За обрієм — небуль...
...А чи так там важливі краса вітрил та сонячний світ?
Штиль — не вічність... Бриз замінять шквалом надії,
І лише зірки благословлять бачити уночі.
...У вічності немає берегів, відстаней, сумнівів, мрії...
Є пензлі та полотно... Є темрява... Є світла промені — буття ключі.
~20•05•2020~
Відредаговано: 19.08.2024