...Посмак від книги "Джонатан Лівінгстон, мартин" Річарда Баха...
~•••~•••~•••~
Немає мартинів без неба - воно в них блакиттю живе...
Силою хвилі заповнюючи порожнечі безликої далі...
Примхою вітри, але вабить свободою політ, душу рве...
...Дивитись, але не бачити - забути, що колись літали...
Зручніше в «мушлі»... без болю ідей, синців...
Сховатись в ілюзію «пісочних замків» зі сталі...
У непередбачуваності теж не мало штрихів-рубців,
Шляхів до розчарування... адже мартини не про це мріяли в ідеалі...
У спокійному сумі забути... Забути небес глибину...
Не чекати змін... навіяти, що від неба втомилися... під сімома вітрами...
Що все «назавжди»... все «вічно»... на плоскому рідному березі... /краще - «тінню»/...
І навіть всесильний мартиновий бог на піску поруч із нами...
...Але у зустрічі зі смертю - наша здатність жити!
На скільки відсотків віримо - настільки ми й літаємо...
На хвилях близькості різне: «падаль» чи «перлини» знаходити, себе розгубити...
Але як навчитись «пірнати та злітати» - серцем пам'ятаємо, душею знаємо...
Вибір кожного - особистий світ... для інших - за межею вір...
Смиренність чи вічний бій... у «капсулі» або на «магістралі»...
Важливо, щоб кожен твій крок казав: «Я дійшов! Я живий!»
...Немає мартинів без неба... Постскриптум: Насолоджувались... Вчились... Літали...
~5•12•2017~
Відредаговано: 20.03.2024