Колись це було відгуком на вірш одного доброго автора... Тому майже казка вийшла)...
~•••~•••~•••~
Життя нас звикло кидати з пекла у вогонь.
Там, де пісками зибучими спекотний тлін -
42 градуси... «Тільки душу не чіпай! Охолонь!»
Бо мені знову, плавлячись під сонцем, вставати з колін.
Нервом натягнутим швидкість кидає у «дикий гін»...
Блеф намалює оази-міражі.
Мені б ковток води... Мертва? Знову брехня, без змін.
Як мені доїхати до краю пустельної землі, скажи?
Ралі, де виграшу нема — там порожній п'єдестал.
Фарами-відблисками зірки висвітлять моє «де-небудь»...
У цих перегонах з пісками я нескінченно шукав
Те, що вкрала пустеля... А, не турбуйся... Забудь.
~2017~
Відредаговано: 20.03.2024