Як не крути... але ми всі в цьому житті за щось тримаємось...
Мрію-соломинку... чиїсь думки... маяки снів вдалині...
Земля кругла... зустрічаємо сюжети кошмарів/казок... на долю сердимося...
Приймаємо виклики... ламаючи себе... знову будуємо свої вогні...
Ставимо підніжки... але самі падаємо... із синцями на серці... стогнемо...
Вивернувши душі... бинтуємо... і пластирі клеїмо... на багрянець зорі...
Сто тисяч разів захлинувшись... знову мріємо безрозсудно про "море"...
Замикаємо замками пам'ять... але живемо ураганами почуттів усередині...
Танемо очима... таїмо надію - дихання вічної радості...
Містами розводимо сигнали... змінюючи полярності... залишаючись у тіні...
Тримаючись у цьому світі за щось... намагаємось приборкати свої слабкості...
Під маскою... прагнучи самотності... душею не хочемо бути самі...
~2•березня•2017~
Відредаговано: 20.03.2024