Це Київ, мала! Місто великих вікон та яскравих вогнів.
Міріади доль у ньому, не тліють... Горять!
У нескінченних фантазіях вулиць свій подих вітрів.
«Маскаради» й «стрибки за вертикаллю» тут ніколи не сплять.
Він — шум боротьби фарб, що розірвані тишею снів,
Місцями, під сонцем, блиск і міраж стертих ночей.
Велике метушливе місто, де накриває хвилею сміх,
Або що запрошує в прірву простору, часу... й забутих тіней...
Вишуканий трепет куліс та облич — радощі днів.
Феєричне повітря. Задушливий стукіт дверей.
Куполи в хмарах. Пагорбів зелений атлас. Вітер мрій.
Місто, де тонуть надії, проте палають серця людей.
Місто гріхів, де свята земля, що одягнена в сталь,
Ламає уявні сходи в захід сонця... Журба війн...
Це Київ, мала! В ньому впереміш щастя та жаль...
...Але саме це місто... було й буде для мене найріднішим... своїм!
~9•вересень•2017~
Відредаговано: 20.03.2024