Світла не буде без темряви, миру — без війни.
Трапилось все як мало, у чому ж тут винні ми?
Ось як було насправді: прийшла вона крадькома,
Ми лиш не передбачили те, що трапляється з усіма.
Ми тут точно не винні. Ймовірно, винна зима.
Можливо, втікала поспішно, відкрила двері сама.
Сонце пішло за обрій, ми відпили вина,
Ніч захопила простір. Потім прийшла війна.
Ми змирилися з нею. Мир у страху закляк.
Він сказав: «Я прийду ще, але поки не знаю як».
Потім він зник безслідно, ми не знали куди.
Ми чекали його то до вівторка, то до середи.
Потім зникла цікавість, потім ми втратили лік.
Варто спитати не дату, варто спитати вік.
Хай там живе наодинці, якщо не цікавимо ми.
Он там зима повернулась. Киньте її до тюрми.
Можете ще повідомити про підозру лютому-місяцю.
Ви шукаєте винних чи на кого провину повісити?
Бо, якщо друге, тоді ми підходимо. Але нащо?
Що вам насправді з таких як от ми ледащ?
У нас немає грошей, статусу та звитяг.
Найкращі з нас полягли в бою ще до ваших питань.
Ми лишилися тільки для того, щоб на нас спустили собак.
Записуйте все, та ви нічого не знайдете в наших словах.
Вони не мають змісту, вони не мають ваги.
Вони такі ж розмиті, як на воді круги.
Не апелюйте до Бога, він нас давно простив.
Відпустіть вже нас, і шукайте тих, хто це допустив.
_____
20.09.2026
Відредаговано: 20.09.2026