Межа світів

Чорне. Біле. Мабуть так треба.
Розділились хто як хотів.
І на фоні єдиного неба
Чітко видно межу світів.

Хто цей поділ кому довірив?
Хоч палітру змішала любов –
Сірий змучився бути сірим,
І розсипався надвоє знов.

В час, коли звалились незгоди,
І постукала в дім війна –
Хтось свободи бажав, хтось нагоди,
Склалась кожному так ціна.

Хтось війну зустрів на морозі –
Хтось себе на Мальдіви відвіз.
Хтось втирав хустинкою сльози –
Хтось засмагу в жирнющий ніс.

Хтось собі почепив нагороди
І до теплого крісла приріс.
Хтось раз в день робив бутерброди,
Адже більше, на жаль, не приніс.

Хтось квитки купував на вході,
Бо без танців і дня не втримав.
Хтось в атаку ішов на Сході,
І втрачав своїх побратимів.

Хтось три ночі прожив безсонні,
Хтось купив десяту машину.
Хтось в полоні, а хтось в салоні.
Комусь гроші, комусь Батьківщина.

День за днем все чорніше/біліше
Проявляються сірі плями,
Світло видно на фоні ясніше,
Ну і темряву, звісно, так само.

Тільки щось не складається зовсім,
Як збагнути не намагайся.
Мало світла вночі в окопах,
Мало темряви у палацах.

Коли весь у крові, в багнюці,
Смерть навколо і смерть в мені –
Де тут взятися світлу, люди?
Що ж тут світлого на війні?

А коли хтось купається в грошах,
П'є коктейль, на пляжі лежить,
Смерть не бачив – такий він хороший.
Що тут темного, підкажіть?

Хтось вбиває – сім'ю боронить.
Чистий хтось – та душею зло.
Чорний. Білий. Чому не червоний?
Може легше би так було?

Хто з нас світлий, і хто з нас темний –
Тут вже точно вам не вкажу.
Все ж збагнути це все даремно,
Але чітко видно межу.

Два світи. Кожен має свій смуток,
І проблему має свою:
Перший світ втрачає прибуток;
Другий світ втрачає сім'ю.

І від цих полярностей нудить.
Де не глянь – одні вороги.
То снаряди ділили чи люди?
Ні, снаряди б так не змогли.

Поділились – мабуть, так треба.
Дивно все це, я вам скажу.
Ніби сонце одне, і небо,
Але чітко видно межу.

________

03.01.2024