Імла ранкової роси,
Краса небесної блакитні,
Торкаючись гіркої сльози
Душі невидимі нині,
Їх крики і небесні голоси
Долинають з тієї миті,
Коли життя обірвані ниті,
Сплилися в заквітчані коси.
Навіки скошена трава
Залишиться в полі,
Як нескорена козацька душа
Що завжди прагне волі.
І нехай тіло моє стане травою,
І душа моя лишиться в окопі,
Я кожного дня вітром буду в полі
Я прохолодним ранком стану імлою.
Відредаговано: 08.09.2022