Розділ 6 . Тінь , що накрила дім

Надя : 

​Я малювала у своїй кімнаті нову сукню для ляльки, коли олівець раптом випав із рук. У кімнаті стало дуже темно, наче хтось вимкнув сонце. Я підійшла до вікна і спочатку нічого не зрозуміла. Неба не було. Замість нього над нашою багатоповерхівкою висіло щось величезне і сіре.

​Воно було схоже на живіт велетенської хмари, але в нього була шкіра. Вона повільно рухалася, наче дихала. А потім я побачила... лапу. Вона була такою великою, що могла б охопити весь наш дитячий майданчик. Вона повільно опускалася прямо на наш двір, закриваючи гойдалки й пісочницю. Стало так тихо, що я почула, як б’ється моє серце. Мені стало дуже страшно, і я покликала маму, але голос кудись зник.

​Мама : 

​Я була на кухні, коли відчула, як підлога почала вібрувати. Це не було схоже на землетрус — це був низький гул, від якого в шафах затремтів посуд. Я глянула у вікно і заціпеніла: склянки на столі вкрилися памороззю в одну секунду.

​За склом я побачила щось неможливе. Величезне Око. Воно було завбільшки з наше кухонне вікно. Воно не кліпало, просто спостерігало за нами крізь скло. Зіниця була вертикальною, як у рептилії, і від неї виходив такий холод, що мої пальці миттєво оніміли. Я кинулася в кімнату до дівчаток. Все, про що я могла думати — це закрити вікна й притиснути своїх дітей до себе. Я відчувала себе такою маленькою перед цією невідомою силою, що здавалося, наш дім — це просто сірникова коробка в руках монстра.

​Ганна : 

​Я відчула Його появу ще до того, як стало темно. Мій магічний зв'язок з Фенріром запік мені в грудях, як розпечене вугілля. Фенрір не просто гарчав — він став дибки, перетворившись на величезного вовка розміром з кімнату. Його блакитне сяйво було єдиним світлом у квартирі.

​Це було дещо з прадавніх часів. Пожирач Світів. Воно прийшло не за нами, воно просто проходило повз, але одна його присутність могла стерти нашу реальність. Я бачила крізь стіни, як його тінь огортає весь район.

​— Фенріре, тримай щит! — вигукнула я, хапаючи Надю за руку, коли мама вбігла в кімнату.

​Фенрір вистрибнув у центр кімнати й випустив потужну хвилю енергії. Блакитний купол накрив нашу квартиру, а потім розширився на весь будинок. Я бачила, як величезна лапа монстра торкнулася нашого даху, але магічний щит Фенріра відштовхнув її. Пролунав звук, схожий на розряд блискавки.

​Монстр видав звук, від якого в усьому місті лопнули шибки, крім наших. Він відчув опір. Він зрозумів, що тут є Сила. Повільно, наче велетенський корабель, Істота почала підніматися вище, поки туман не поглинув її обриси. Сонце знову пробилося крізь хмари.

​Мама й Надя тремтіли, вони бачили лише «дивну хмару», але я знала правду. Фенрір знову став маленьким і ліг біля моїх ніг, важко дихаючи. Його срібляста шерсть все ще трохи іскрилася.

​Порада від автора: Якщо раптом посеред дня стало темно, а на годиннику полудень — не дивися вгору. Деякі речі занадто великі для людських очей. Просто обійми рідних і вір у свого захисника. Бо в цьому світі ми ніколи не знаємо, хто саме проходить над нашим дахом, поки ми п'ємо чай.