Цукерки з отрутою

 Це сталося у місті Глухве. Тім та Колінз у вечір на Геловін ходили та просили частування. Ніщо не віщувало біди, поки Тім не з'їв цукерку "Spicy Geeks", в якій виявилася отрута.

 На жаль, хлопець помер за годину після отруєння. Як виявилося це було заплановане та приховане вбивство. І саме заради 300 000$ отруїв його власний батько, чиї борги були майже 1000 000$.

 Щоб відвести від себе підозри, чоловік підкинув цукерки до сумок інших дітей, думаючи, що поліція подумає, що злочин скоїв якийсь психопат. На щастя, ніхто, крім Тіма, не спробував небезпечні цукерки, а поліція швидко знайшла злочинця. Виявилося, що в жодному з будинків, які відвідували діти, подібних солодощів не було.

 Чоловіка засудили до смертної кари, але вирок був виконаний лише 5 років потому.

***

 Після арешту батька Тіма місто Глухве наче завмерло. Ніхто не виходив на вулицю після заходу сонця, а діти навіть боялися дивитися на геловінські пакунки. Проте найстрашніше почалося через тиждень.

 Одного вечора Колінз, найкращий друг Тіма, знайшов у своїй шафі знайому обгортку від "Spicy Geeks". Він був певен, що викинув усі цукерки того ж вечора, коли дізнався про трагедію. Але тепер одна лежала просто посеред його речей, наче хтось навмисно поклав її туди. На обгортці, чорним маркером було написано: "Він не один".

 Колінз спробував показати знахідку поліції, але коли повернувся до шафи - цукерка зникла. Поліцейські вирішили, що хлопець просто перевтомлений після пережитого, але він знав: це не галюцинація. Бо вночі почулися дивні звуки - шурхіт фантиків і тихий сміх у темному коридорі.

 Наступного дня місцеві газети вибухнули новиною: "З лабораторії поліції зник зразок тієї самої отрути". А ввечері в Глухве почали надходити повідомлення від мешканців - хтось залишав на їхніх порогах пакети з цукерками "Spicy Geeks", навіть у тих, хто жив за кілька кварталів від дому Тіма. 

 Колінз розумів, що справа незавершена. Хтось продовжував гру, але цього разу - не заради грошей. На обгортках з'являлися нові написи:

"Тепер твоя черга".

"Це ще не кінець".

 Минуло три дні після того, як у місті знову з'явилися ті самі цукерки. Поліція запевняла всіх, що це - злий жарт когось із підлітків. Але Колінз знав: це не просто жарт.

 У його кімнаті щовечора чути було тихий шурхіт - наче хтось пересував фантики під ліжком. Він перевіряв, але нічого не знаходив. Одного разу він навіть залишив диктофон, і коли прослухав запис - почув голос. Тихий, дитячий, але спотворений:

- Ти теж його зрадив...

 Після цього запису світло в кімнаті блиснуло, і на стіні з'явився напис, зроблений червоним маркером:

"Spicy Geeks чекають на тебе".

 Колінз вирішив діяти. Він пішов до старого магазину, де колись купували геловінські прикраси. Продавець, похмурий чоловік із густими бровами, упізнав цукерки:

- Їх не продавали вже років десять... Після одного нещасного випадку. Виробництво закрили.

 Колінз насторожився.

- Але ми отримали їх торік...

- Тоді хтось їх виготовив знову, - відповів чоловік, - і зробив це не просто так.

 Тієї ночі Колінз не спав. Він переглядав старі фото з Геловіну - і помітив дивне. На знімку, де він стоїть поруч із Тімом, позаду них у тіні видно ще одну фігуру. Хтось у масці з обличчям, схожим на фантик від "Spicy Geeks".

 У той самий момент за вікном пролунав стукіт. На підвіконні лежала знайома цукерка. І записка:

"Ти наступний. За гріхи батьків".

 Після тієї ночі Колінз більше не міг мовчати. Він пішов у поліцію - не до звичайних патрульних, а до детектива, який розслідував смерть Тіма. Того самого, що першим запідозрив його батька - детектива Дена Крейна.

- Цукерки повернулися, - почав Колінз. - Я думаю, це не просто копія. Хтось продовжує справу, і він знає... знає, що було насправді. 

 Крейн спершу не повірив. Але коли хлопець показав йому диктофон із записом, обличчя детектива змінилося. 

- Цей голос... - пробурмотів він. - Ми чули його на старих плівках. Це був співробітник фабрики Geeks Food Inc. до її закриття.

 Поліція почала копати глибше. Виявилося, що "Spicy Geeks" колись були частиною рекламної кампанії нової лінії солодощів, але проєкт зупинили після масового отруєння кількох дітей. Справу тихо зам'яли - у ній фігурувала велика компанія та корумповані посадовці.

 Коли Крейн і Колінз переглядали матеріали, натрапили на дивний збіг: Батько Тіма працював бухгалтером у тій самій компанії до її закриття. І саме він мав доступ до фінансових документів, які могли викрити фальсифікацію.

 Отже, його "борги" - це була лише частина історії. Він, схоже, став жертвою шантажу.

 Того ж вечора хтось проник до поліцейського архіву й викрав частину справ, зокрема - звіти з отруєнь. Камери нічого не зафіксували, лише миготіння світла і шурхіт фантиків.

 Крейн зрозумів: хтось з живих намагається приховати правду, використовуючи "прокляття" цукерок, щоб залякати свідків.

 Наступного дня Колінз отримав повідомлення:

"Хочеш знати, хто справжній вбивця? Приходь на стару фабрику о 23:00. Принеси диктофон.

 І підпис:

- G.

***

 Стара фабрика "Geeks Food Inc." стояла на околиці Глухве, мов чорний скелет, що виступав з туману. Ліхтарі давно не працювали, і лише місяць кидав бліде світло на облуплені стіни з написом, який колись світився веселими неоновими літерами: "Солодке - це радість!"

 Колінз ішов поруч із детективом Крейном. Тиша була така густа, що чутно було, як хрумтить бите скло під ногами.

- Ти впевнений, що хочеш це робити? - спитав Крейн, стискаючи ліхтар і пістолет.

- Я маю знати правду, - відповів хлопець. - Хто б не писав мені - він знає про мого друга більше, ніж поліція розповіла.

 Вони увійшли через іржаві ворота. Усередині все виглядало замороженим у часі: конвеєри, коробки з логотипом "Spicy Geeks", розкидані інструменти. Але пилу не було - наче хтось недавно тут працював.