Кожен раз думаючи про нас, моє серце завмирає.
Ти можеш подумати, що від трепету, ніжності, але я тільки прикушую губу до крові, легенько посміхаючись.
Ти подумаєш, що розкусила мене, та від цього це правдою не стане.
Кожен раз думаючи про нас, я боюсь, що досі не на часі. Для мене. Для тебе. Для нас. І це починає мене душити.
Провина, біль, розпач, надія - це ти. Для мене. І я продовжу тримати твою руку, кусати свою губу до болю і дивитися тобі в очі.
Хотіти більшого - не соромно, просити більшого - нормально. Та чи зустрінемось ми напівшляху нашої дороги, щоб моє серце завмирало від трепету, а не розбивалось на дузки на шляху до тебе?