Перед очима пливе, у вухах наростає гул голосів. Та єдине, що ти продовжуєш повторювати – "Любов – це вибір. Любов – це вибір. Любов – це вибір."
Робиш глибокий вдих – і все завмирає. Боїшся відкрити очі, тоді прислухаєшся. Нічого. Відкриваєш.
І сильно про це шкодуєш, бо сотні очей з усюди дивлються на тебе. З рота намагається вирватися гучний крик, але виходить лише писк, нечуючий чуючому.
Ти роззираєшся.
Навколо тільки очі. Ти замкнут в білому просторі.
Чи закричиш ти? Ні.
Ти приймаєш рішення, що, якщо цих очей не закрити, ти закриєш свої. Видих. Заплющуєш очі.
І знову, мов мантру, повторюєш: "Любов – це вибір."
—Ну так і зроби його.
Ти втрачаєш свідомість.
Назавжди чи на мить.