Кохання чи ненависть?

—Я ввіряю тобі своє серце, хоча знаю, що ти не збережеш його. 
Я ввіряю тобі свою душу, хоча знаю, що вона зникне, перебуваючи в тебе, нібито її ніколи й не було, нібито її й не існувало. 
Я ввіряю тобі свої емоції, почуття, дістаючи їх з таких глибин, в які я ніколи не занурювалась до тебе.
Я ввіряю тобі свої таємниці, розуміючи, що вони будуть забуті, як і все, що не має для тебе значення.
Я ввіряю тобі себе, і це буде акт самогубства. Вишукано безсоромний і егоїстичний. 
—Що ти маєш на увазі? 
—Я даю тобі в руки зброю. Та чи зможеш ти нею скористатися? 
—Ти ніколи не хотіла померти. 
—Я й не помру. Не зараз. 
Цей акт по відчуттях буде тривати вічність, на ділі ж... Скільки часу ти зможеш втримувати мене в своїх руках? Думках? Серці? 
—Я не відчуваю до тебе того ж. 
—Лише на мить. 

—Про яку зброю ти торочиш? Про яке серце, душу й почуття? Ти – суцільна плутанина дій, думок і слів. Вічний хаос, замкнутий в людське тіло. Приборкавши який хочеться вмерти на місці, боячись того, що може статися за мить. 
Ти – проблема, яку я не хочу вирішувати. Одна з мільйонів, яка навіть не має свого місця в моїй голові. 
Думки про тебе миттєві, несуттєві й такі ж нереальні, як і все, про що ти мало б попросити. 
Так чому ж ти нічого в мене не просиш? Чому не хочеш чогось навзаєм? Навіщо тобі безкорисно бути поруч з тим, хто й сам не розуміє своєї цінності. 
—Розуміння проблеми – перший крок до її вирішення. Колись і ти пізнаєш самоцінність. 
—Ти смієшся?
—Ні, і не знущаюсь. Просто я не зможу тебе врятувати, як би не хотіла цього. Кохання всесильне тільки в книжках.
—Я.НЕ.ПРОСИВ.ТВОГО.КОХАННЯ.
—Але й на моє питання: "Чого ти хочеш?", щоб я просто була поруч чи допомоги, ти що відповів? 
—Ти не можеш мені допомогти, а бути поруч чи ні, то вже твоє рішення. 
—І жодного слова про твої бажання. 
—Ти – хаос. 
—Так чого ти хочеш? 
— Тебе.