Про: в'язницю світу, слонів, креветки

Про світ, що наче в'язниця!

Знаю, що важливо тільки,

Те, що робиш саме ти!

Знаю, без різниці скільки,

Принесеш сюди!

Може цілий лайнер зла,

Від твого порту прийде!

Може кошик лиш добра,

Під двері тут підкине!

Може свічкою, сірником,

Море скип’ятити!

Може цілим кулаком,

Ту комаху вбити!

Результати та й шляхи -

Все це не важливо!

Тільки наміри души,

Ось що тут правдиво!

Втім, не можу, чесно, я,

Це тут не помітити!

Що своє рідне життя,

Краще не довірити!

Дивлячись як інші,

Злато обирають!

Я боюсь, що “ліпші”,

Тут пообдирають!

Наче у в’язниці,

Маєш ти сидіти!

Поки ті дрібниці,

В них будуть кипіти!

Смішно те, що там,

Вони позбирали!

Не усуне геть той злам,

Який ігнорували!

Смішно те, що їм,

Це не допоможе!

Коли в їхніх дім,

Зло завітати може!
 

Смішно те, що це,

Їх “там” не врятує!

Коли власне серце,

Зовсім не годує!

Що від того злата,

Ти скажи на милість!

То єдина втрата,

Все заповнить гнилість!

Про "слонів", що не мають ані намірів, ані сенсів!

Я не хочу чути, друже,

Не кажи - то смішно дуже!

Ну які там наміри, 

ти скажи будь ласка?

Там вони від паніки,

 забувать маски!

Забувають те, що

 вони все ще люди!

Жити вічно хочуть, ті

 клячі та верблюди!

Це ми з тобою, друже,

говоримо про сенси!

Воно ж по маківку дурне,

Й не розуміє - що їй нести?

Воно ж не має розуму!

Тільки шлунок й ноги!

Воно ж не має способу,

Позбавитись тривоги!

Тривогу цю, до речі!

Самі собі принесли!

Бо бовдури нечесні,

Серце своє піднесли!

І добре б всім ось тут було,

Якби то чорне серце!

Принесли б жертву на добро,

А не дияволу віднесли!

А так, то пізно вже нам,

Щось тут говорити!

Мої слова їм як слонам -

Марно догодити!

Тому ти, друже, сам зважай,

Що ось сам тут робиш!

І оцим слонам не дозволяй!

Серце не підробиш!

Креветка

Ти ж людина, а не звір!

Не дурна креветка!

То ж чому підводить зір?

Чиниш як левретка*?

Що ж із наміром твоїм?

Розкажи мені ти!