Про: в'язнів власної моралі

Про тих, кому важко у світі через власні принципи та ідеали

Крізь скло вікна дивлюся,

На світ я й не дивуюся!

Там все так легко, ти диви!

“Нам” тільки заздрити…

Трохи зусиль і все готово

Там люди, в яких нема нічого

Зовні успіх, слава, гроші

Всередині вони порожні

Проте живуть таке життя:

Немов зробили відкриття!

Зцілили рак, проказу, смерть,

Людства врятували чверть!

Насправді ж ні, навіть не близько,

І шлях за ними сильно слизький!

Втім їм це зовсім не в проблеми,

Там совісті нема дилеми!

Авжеж, а як інакше може бути?

Якщо про совість всі давно забули!

Там поховали вже давно подібне,

Таке там, звісно, “не потрібне”!

Воно ж як дзеркало живе,

Десь усередині реве!

Як дзвін у голову все б’є,

Ніяк покоя не дає!

Тому про що казати тут нам всім?

А головне - те не потрібно зовсім їм!

Лиш заважає жити, існувати ліпше,

Як світло сов робить сліпіше!

А ти гадаєш, що ти дурний?

Такий простий і не розумний!

Сам спричинив собі проблеми?

Не в змозі розв’язати ті дилеми?

Із тим, що у середині живе?

Тобі ніяк покоя не дає?

Те саме, що вони сховали?

Зробили вигляд, ніби їм “не дали”!

Те саме, що називають “совість”!

Звучить як жарт? Кумедна повість?

Втім з ним усе зовсім не смішно!

І кожен злочин видно, грішно!

Така реакція цілком нормальна,

До зла не бути там нейтральним!

Таке буває у людей, що мають душу,

Ніяк не просто гнилу тушу!

Таке нормально, не сумуй тут, друже,

Бо врешті-решт, нам не байдуже

Що ти - це ти, а не рахунок

Холодний м’яса лиш пакунок!

Усі ми знаєм, що ти людина,

А не підробка, не тварина!

Не той, хто бачить тільки злато,

Не дивлячись на те, де воно впало!

В багно, в калюжу, у лайно!

Ті піднімуть - їм все одно!

Вони і злижуть, як попросиш,

Таких до столу не запросиш!

Бо свиням місце не за столом,

Не там, де люди б’ють чолом!

А там, в хліву, в амбарі, в стійлі,

Бо рильця вже давно не білі!

Ти полонений власної моралі!

Втім зовсім це не зайві тут деталі!

В світі тварин: корів, биків, свиней -

Найцінніше серце буде саме у людей!

Ти в’язень принципів, ідей!

І через це немає привілей?

Та ні, якраз тут все і навпаки!

Без принципів лиш жебраки!

Вони тому-то і хапають,

Усе і сразу - так вони бажають!

Бо порожнечу мають глибоко в собі,

І не заповнять її навіть до сивини!

А ти нормальний, не такий!

Одразу ладний, отакий!

Немає дірки, скільки не шукай,

Від самого себе не тікай!

Бо серце ліпше, аніж гроші,