Йду пізно ввечері по вулиці туманній,
крізь туман горять вечірні ліхтарі.
Згадую, як сьогодні разом вас побачила:
ти їй усміхався, а вона тобі.
В мене ком у горлі, сльози потекли,
нестача повітря- викликати б таксі...
Але ні, краще пішки буду йти -
може, стане легше на душі.
Тепер мені зрозуміло, чому вдома
майже не буваєш ти:
зайнятий та в справах,
зовсім час не приділяєш мені.
Я боролась за твою увагу -
збільшила губи, скинула вагу.
А тепер йду та плачу-
ти знайшов собі коханку...
Море любові та ніжності
було подаровано тобі.
А тепер я йду ввечері по самотній вулиці
-Ти,мій! - кричу я в голові.
Мій телефон дзвонить - це дзвониш ти.
Я не відповідаю - хочу побути на самоті.
Розмірковую : краще все сказати,
чи мудро промовчати та чекати, що скажеш ти?
Я вже біля свого дому, сіла у дворі,
глибокий біль та печаль поселились у моїй душі.
-Ти, мій ! - щосили я кричу.
Мені вже байдуже, що всі це чують навкруги.
Думаю, ти теж почув мій крик з душі -
твій силует з`явився у туманному дворі.
Твої руки мене міцно обійняли,
шепочеш ти мені вночі : -Я твій, моя любов... Ти - назавжди!
Відредаговано: 18.01.2026