Сніжинки дитинства

Коли сніжинки з неба падають, не поспішаючи,

так радісно стає, коли сидиш біля вікна в кафе,

гарячий чай п`єш та усміхаєшся,

в думках згадуєш щасливе дитинство своє.

Колись давно, взимку, за ніч хуртовина

намітала величезні кучугури снігу.

Увечері, під сяйвом місяця, 

все навкруги здавалося

вкритим білою ковдрою з блискучим сріблом.

Було чутно тріскання снігу, 

коли хтось у дворі ходив біля вікон.

Темне, похмуре небо та місячне сяйво...

Летять нескінченно сніжинки з неба -

це так чарівно і так незвичайно.

На вулиці - сильний мороз,

а в хаті - затишно та тепло.

Бабуся спекла рум`яні пиріжки,

дідусь читав цікаву газету.

Батьки були ще молоді,

всі разом сіли за вечерю.

Всім дуже радісно було,

що ми зібрались за столом.

Так було весело й безтурботно,

здавалося - буде так завжди...

Але все минає...

Далеко в спогадах дрімає

дитяча пам`ять про родинні вечори.

Ці радісні родинні миті

зігріють душу вам завжди -

куди б ви не поїхали

і де б ви не були.

Для батьків ви завжди залишитесь маленькими дітьми,

і не важливо, що ви вже стали дорослими людьми.

Батьки завжди пам`ятатимуть,

як на їхніх очах ви росли.

Любіть своїх батьків - вони у вас одні.

Дзвоніть частіше та навідуйтесь у гості -

вони на вас чекають уже з вашими дітьми,

радіють, що ви щасливі та дорослі.

Відтепер зустрічі з вашими батьками,

родинні теплі, сповнені любові миті, запам`ятають уже ваші діти.

Дитяча пам`ять усе це занотує.

Колись, у майбутньому,

доросла вже дитина це згадає -

бо їй щось дуже знайоме нагадає:

коли гарячий буде пити чай,

на вулиці - зима,

сидітиме біля вікна в кафе,

сніжинкам усміхатиметься із вікна -

і ось ... почне згадувати щасливе дитинство своє.